Коли починаю писати ікону, тисячі думок пролітають в голові і потрібно спіймати саме ту – єдину, яка дасть натхнення для написання і згодом перетвориться на довершений витвір сакрального мистецтва – на ікону.
Цим досвідом хочу поділитися і з вами, адже в нашому шаленому ритмі життя мало хто задумується, а тим паче розуміє, що таке ікона, яке її призначення, які символи в ній приховані і взагалі для чого вона потрібна.
В моєму житті так склалося, що довгий час я жила в Греції – так би мовити спадкоємиці Візантії.
Звідти почався мій шлях іконописця.
Греція – православна країна, і саме православ’я допомогло їй в скрутні часи зберегти свою автентичність.
Невід’ємною частиною православної віри є Ікона.
Саме Візантійська ікона допомагає нам наблизитись до духовного.
Дуже часто в ній не збережені пропорції, не дотримані правила перспективи, самі постаті знаходяться на площині, яка не дає відчуття глибини, як ми це бачимо в звичайних картинах.
Лики святих не мають фотографічної подібності – дотримуються тільки загальні ознаки.
Все це допомагає відволіктися від матеріального і наблизитись до духовного.
Потрібно згадати також інформативну наповненість ікон.
В Середньовіччі мало хто вмів читати, і люди звикли черпати інформацію з зображень (в тому числі з ікон).
На іконах святих дуже часто зображуються предмети, пов’язані з їх муками і смертю.
Святі, яким відрубали голову, зазвичай тримають її в руках (Іоан Хреститель, вмч.
Георгій та інші), на іконі св.
Тетяни ми бачимо її з левом.
Її віддали льву на розтерзання, але сталося чудо і лев прийшов до її ніг як приручений.
Св.
Катерина зображується з колесом, що використовували, щоб її катувати.
Інші святі тримають в руках предмети, що символізують те, що святий захищає чи чому допомагає.
Наприклад Св.
Параскева тримає в руках чашу з очима: вважається, що вона допомагає тим, в кого є проблеми з зором.
Святий Миколай часто зображується з корабликом в руках – він захисник мореплавців.
А ось Святий Христофор є захисником подорожуючих.
Він тримає маленького Ісуса на плечах і переносить його через річку, звідси і ім’я – Христофор (той, що несе Христа).
Ісус дуже важкий, і Христофору тяжко, але це вага всіх тягот світу, і її треба донести.
В цій же річці він і був похрещений, а його посох став плодоносним деревом.
Всю цю історію можна буквально зчитати з ікони.
Ікона Господа Спас – Недремане Око.
Якщо перекладати з грецької дослівно, то "Христос, Який відпочиває").
Це Ісус в дитинстві – алегорія життя і смерті (смерть як сон, і Христос тільки Сам може піднятися, тобто воскреснути).
На іконі завжди є написання імені святого.
Сьогодні ми просто читаємо його, щоб дізнатися, який святий перед нами, не звертаючи уваги на іншу символіку.
На іконах ми завжди бачимо підпис іконописця в нижній частині, але, згідно з каноном, іконописець не може підписати ікону, оскільки це не картина, автором якої він є, вважається, що Бог скеровує руку іконописця для написання ікони.
Тому підписуються іконописці “робота руки такого-то”.
Техніці написання візантійської ікони вже майже дві тисячі років.
Навіть кожен матеріал, який використовується, має своє символічне значення.
На-приклад, ікона завжди традиційно пишеться на дереві, що символізує хрест розп’яття Ісуса.
Оцет і яєчна темпера, звязуючий елемент якої є яйце, – страждання Христа і його воскресіння.
Природні барвники у вигляді порошкового пігменту – все матеріальне, що стає прахом.
Існують дві школи візантійської ікони – Критська і Македонська.
Критська старша за Македонську, де самі ікони за кольоровою гамою наближені до картин.
Сьогоднішня тенденція – канони відображення вже не дотримуються так строго, і іконописець привносить щось своє в написання ікони, естетично покращуючи її, але зберігаючи при цьому основну догматику.
Це і зрозуміло, бо все знаходиться в постійному розвитку.
Коли я пишу ікону, я також намагаюся щоб вони були естетично привабливими.
Цим зумовлюються і деякі мої ікони, написані, наприклад, в дуплі дерева.
Символ дерев’яного хреста розп’яття при цьому зберігається.
Про ікони можна говорити ще дуже багато, але насамперед
ікона – це вікно в духовний світ, це маяк, який допомагає нам знайти шлях до Бога!
Наталия Теодорату (Носач) родилась во Львове, профессиональный переводчик с греческого и английского языков, художник.
Почти двадцать лет жила и работала в Афинах.Там окончила иконописную школу.
Некоторые её работы написаны для монастырей Святой горы Афон.
Год назад возвратилась во Львов, где прошла её персональная выставка.