Монастирі як осередки духовності

В останні десятиліття в Україні, незважаючи на секуляризацію суспільної моралі та свідомості, спостерігається певне відродження релігійного життя.
Це позначається не тільки збільшенням кількості вірян, зведенням нових храмів, а й розбудовою монастирського життя.

Загалом, витоки ідеї християнського чернецтва сягають ще апостольських часів.
Засновниками чернецтва в християнському світі вважають єгипетських подвижників III-IV століття, які поселялись у печерах, пустелях, інших важкодоступних місцях і весь свій час приділяли молитві та покаянню.
Цих пустельників сприймали як святих, адже вони відмовлялися від життя в грішному світі поруч із грішними людьми і обирали зовсім інший шлях до порятунку.

В Україні чернече життя розпочалося ще до офіційного прийняття християнства, але перші монастирі з’явилися слідом за хрещенням князя Володимира (988 рік)...

Новий етап у розвитку монастирів розпочався в 1051 році, коли ченці Антоній та Феодосій заснували Києво-Печерську лавру, що стала найбільшою святинею православного світу.

Від початку виникнення монастирі були центрами духовності та культури українського народу.
Вони дбали про розвиток освіти та книгодрукування.
Монастирі були також першими благодійними організаціями, що приймали злидарів, сиріт та давали їм милостиню, навіть виділяли для них приміщення.

Неабияку роль відігравали монастирі і в соціально-економічному житті.
Так на Яготинщині село Жоравку було засновано монахами Михайлівського монастиря з Переяслава.
Зберігся документ, у якому настоятель монастиря ігумен Дамаскін Богуславський, піклуючись про міцність подарованих маєтків, звернувся до Переяславського полковника Степана Реготуна по допомогу про узаконення володінь.
Полковник у проханні не відмовив і 13 грудня 1685 року видав універсал, у якому йшлося: « Свято-Михайлівській обителі дарувати дамбу на річці Журавці в степу Яготинському».

Сьогодні ж далеко за межами Яготинщини став відомим жіночий монастир на честь Успіння Божої Матері в с. Райківщині.

Напередодні Дня Хрещення Руси-України науковим співробітникам КЗ КОР «Яготинський історичний музей» вдалося побувати в цій чудовій обителі та поспілкуватися з ігуменею Наталією (Богодєєвою).
Як повідала настоятельниця монастиря: «Історія цієї обителі бере початок у 2002 році, коли в селі Райківщині було відкрито Свято-Успенську парафію.

Для богослужінь було надано приміщення дитячого садка, що не використовувалося.
Настоятелем призначено ієромонаха Трохима (Крикуна), насельника Свято-Введенського монастиря міста Києва.
Згодом було вирішено на базі парафії створити жіночий монастир».

Після завершення будівництва монастиря (брами з дзвіницею, куполу головного храму, келії) 29 травня 2008 року Блаженнішим митрополитом Володимиром (Сабоданом) відбулося його освячення та возведення в сан ігуменії монахині Наталії, яка до постригу в черниці тривалий час була послушни-
цею Свято-Покровського монастиря міста Києва.

Нині монастир відомий своїми святинями в усій Україні.
Особливу увагу ігуменія Наталя звертає на образ Матері Божої «Милуючої», який є точною копією чудотворної ікони з Кіпру.
Ікона з монастиря прославилася такими чудесами як зцілення жіночого безпліддя, виразкових хвороб, наркоманії та багатьма іншими.
Також у монастирі зберігаються 50 часток молей святих угодників, до яких прикладаються віруючі паломники, кількість яких з кожним роком збільшується.

Свято-Успенська обитель не залишається байдужою до людських нагальних потреб, тому активно займається благодійною роботою (годує безпритульних, підтримує хворих, допомагає Чернігівській жіночій в’язниці та біженцям зі сходу України).
Монастир приваблює не лише своїми святинями, а й ошатністю, прибраністю території, затишком та спокоєм.

Все це тримається на жіночих плечах ігуменії Наталії (чого тільки вартий розарій на подвір’ї монастиря). Сама матушка Наталія народилася в м. Чернігові, у відомій священницькій родині, а згодом сім’я переїхала до с.
Старої Оржиці.
Вона закінчила Чернігівське духовне училище та отримала звання регента (диригента) церковного хору.
Окрім знання теорії музики, володіє грою на фортепіано та баяні.
Цікаво, що після священника регент посідає друге місце в церковній ієрархії.
Зі слів ігуменії Наталії, вона хоч і була вихована в православному дусі, проте змалку і в юності не думала, що піде в черниці.
Була звичайною дитиною, в школу брала активну участь у художній самодіяльності.

Як згадує матушка Наталія: «Одного разу, коли захворів батько – протоієрей Василій Богодєєв, ми з родиною відвідали нашого духівника – схіархимандрита Макарія з Оптинської пустині, який сказав, що я прийму чернечий постриг і це стане покликанням усього мого подальшого життя.
Окрім того, в священницьких родинах заведено, що найстарша дитина має прийняти чернецтво, а оскільки я вихована була в строгих православних канонах, то не могла обрати інший шлях».